Авалювання векселів. Видача гарантій на забезпечення оплати векселів

Функціонування комерційного кредиту і вексельного обігу можливе лише за наявності впевненості кредитора в опла­ті боржником поставленої продукції (наданих послуг). Часто га­рантії боржника, навіть такої, що спирається на силу вексельно­го права, виявляється недостатньо, і тоді відповідальність за невиконання боржником своїх зобов'язань може взяти на себе третя особа, відома своєю платоспроможністю у формі гарантії, поручительства.

Найбільш прийнятними вважаються гарантії солідних банків. Надання банківської гарантії як забезпечення оплати векселів є формою кредитування клієнта, що здійснюється згідно з загальними принципами банківського кредитування. Вексельні гаран­тії банків можуть мати явний або прихований вигляд. В явному вигляді видається аваль. Прихований вигляд мають учинені у формі окремої гарантії платежу (гарантійні листи), написи бан­ку на векселі як однієї із зобов'язаних за векселем осіб, але не аваліста.

Аваль— це вексельна гарантія, внаслідок якої особа, що вчи­нила цю гарантію (аваліст), бере на себе відповідальність повніс­тю або в частині суми за зобов'язання якоїсь із зобов'язаних за векселем осіб (векселедавця, акцептанта, індосанта).

Аваль вчиняється на переказному векселі або на додатковому аркуші (алонжі).Також аваль може даватись і на окремому ар­куші із зазначенням місця видачі. Аваль виражається словами «Вважати за аваль», «Гарантую», «Як аваліст за...»або інши­ми рівнозначними формулюваннями, а також підписом аваліста. Для авалю достатньо одного лише підпису, поставленого авалістом на лицьовому боці переказного векселя, якщо тільки цей під­пис не поставлений трасатом або трасантом.

В авалі має бути зазначено, за кого він виданий, наприклад: «За Торговий дім «Комета»», АКБ «Бізнесферм».За відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця.

Авалюючи вексель, банк фактично надає такій особі строко­вий кредит або кредит до запитання (залежно від строку платежу за векселем). Як правило, можуть бути авальовані векселі, в яких точно визначений строк платежу, а саме: визначено строкові, да­то- і візо-векселі, причому на останніх має бути відмітка про дату подання. Аваль може бути наданий у будь-який час: при скла­данні, видачі та на будь-якому наступному етапі обігу векселя.



Аваліст може бути як третьою особою, котра не має стосунку до векселя, так і одним із написантів векселя.

Аваліст відповідає так само, як і особа, за яку видана гарантія, однак аваліст є боржником «другої черги», і аваль набуває чин­ності лише після невиконання зобов'язань особою, за яку він ви­даний. Зобов'язання аваліста є дійсними навіть у тому разі, якщо те зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним з будь-якої іншої причини, крім дефекту форми.

За умови невиконання клієнтом своїх зобов'язань банк має оплатити вексель. Оплачуючи переказний вексель, банк-аваліст набуває прав, що випливають з переказного векселя як проти тієї особи, за котру був виданий аваль, так і проти тих осіб, які зо­бов'язані перед цією особою.

Авалювання векселів банк здійснює на підставі укладеного з клієнтом договору про авалювання, який може укладатися на пе­вний термін (генеральна угода про авалювання), та/або авалю­вання визначених векселів (окремий договір про авалювання).

Наданню авалю має передувати перевірка репутації клієнта, його кредитоспроможності, для чого банки вимагають подання крім заяви інших документів, які характеризують фінансовий стан клієнта, а також угоди, на підставі яких були придбані век­селі. Також банки встановлюють ліміти з авалювання векселів для кожного платника за векселем, а також кожного пред'явника векселя. Здійснюється аналіз прийнятності, ліквідності, достат­ності, надійності майна, майнових прав, запропонованих банку в забезпечення операції авалювання векселів, визначається їх за­ставна вартість, клас застави, а також необхідність страхування майна, що пропонується у заставу.

Векселі подаються для авалювання самим клієнтом або іншою особою (векселедержателем) разом із реєстром векселів, пред'яв­лених для авалювання, щонайменше у двох примірниках. Приймаючи реєстри, банк перевіряє відповідність даних пред'явника і реквізитів векселів. Реєстри з неправильними даними повертаються на переоформлення. Якщо векселі прийняті банком до розгляду, то пред'явникові дається розписка про одержання векселів (зокрема, вона може даватися на копії реєстру) та призначається день, коли він має з'явитись за векселями. Векселі, що не відповідають вимогам, установленим банком, викреслюються з реєст­рів для повернення клієнту.

У разі ухвалення банком позитивного рішення про авалюван­ня всіх або окремих векселів на кожному реєстрі розраховується сума нарахувань, які має сплатити клієнт, а з останнім укладається договір про авалювання, якщо він до цього ще не був укладе­ний. Авальовані та неавальовані векселі повертаються представ­никові пред'явника під розписку на реєстрах.

Сума, яка має бути нарахована на користь банку як плата за на­дання авалю, визначається у договорі. За іногородніми авальованими векселями можуть утримуватися дамно і порто. Банк може утримувати з позичальника також комісію за зобов'язання надати аваль. Така комісія, як правило, розраховується у відсотковому відношенні до суми, на яку банк зобов'язався забезпечити платіж за векселем, за період дії такого зобов'язання і незалежно від того, чи використав позичальник право на одержання авалю, чи ні.

Коли настає строк платежу, векселедержатель може звернути­ся з вимогою про платіж за векселем до банку-аваліста, якщо ве­ксель не був оплачений або був оплачений частково. Крім того, векселедержатель може звернутися до аваліста і до настання тер­міну платежу у випадках:

- якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити ак­цепт;

- у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасата, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні;

- у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судом;

- у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно;

- у разі банкрутства (неплатоспроможності) трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Банк-аваліст зобов'язаний оплачувати вексель тільки в розмірі тієї суми, на яку він дав аваль. Також банк може сплатити векселедержателю проценти і пеню на повну суму векселя, витрати на опротестування, відсилання повідомлень та інші витра­ти, якщо вимога про такі пред'явлена банку векселедержателем або написувачем, який оплатив вексель у порядку регресу.

Банк не зобов'язаний відшкодовувати векселедержателю ви­трати на опротестування, якщо векселедавець (трасант) або ж він сам зняли з себе відповідальність за такі витрати (зокрема, засте­реженнями «Оборот без витрат», «Без протесту»або іншими рівнозначними).

Банк зобов'язаний платити за авальованим ним векселем у та­ких випадках:

1) якщо мала місце відмова від платежу або акцепту, — проти пред'явлення опротестованого в неплатежі або неакцепті векселя;

2) якщо трасат припинив платежі, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно — проти пред'явлення опротестованого векселя;

3) у разі оголошення трасата банкрутом, незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні, або у разі оголошення банкрутом (не­платоспроможним) трасанта за векселем, який не підлягає акцепту, — проти рішення суду про оголошення банкрутом.

Якщо з вимогою про платіж до банку звертається не останній векселедержатель, а написувач, який придбав вексель за регре­сом, то в цьому разі банк відповідає лише перед тим із написувачів, який поставив свій підпис після позичальника.

Відповідальність банку як аваліста припиняється у разі:

- оплати векселя платником;

- оплати векселя особою, яка поставила свій підпис раніше позичальника;

- закінчення строку позовної давності проти банку-аваліста.

Кошти за авальованим і прийнятим банком до оплати векселем своєчасно перераховуються банком на поточний рахунок векселедержателя або написувача, який оплатив вексель у порядку регресу. Особа, котра одержала платіж, має надати банку про це розписку. Банк може вимагати, щоб така розписка була вчинена на самому ве­кселі. Після оплати векселя банк-аваліст набуває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти всіх зо­бов'язаних перед цією особою осіб як солідарних боржників.

Окрім операції авалювання, забезпечення банками оплати вексе­лів може здійснюватись через надання гарантій. Гарантія на забезпе­чення оплати векселів складається в письмовій формі. Гарантії вва­жаються безвідкличними, якщо в їх тексті не зазначено інше.

Згідно з «Положенням про операції банків з векселями» для того, щоб зо­бов'язання за гарантією регулювалося нормами законодавства про вексельний обіг, достатньо, аби в її тексті містилися такі реквізити:

1) повна назва банку-гаранта;

2) безумовне зобов'язання банку-гаранта про виплату гаран­тійної суми;

3) сума гарантії;

4) місце видачі гарантії.

Крім того, у гарантії платежу за векселем може міститися: по­вна назва позичальника (особи, від імені якої видається гарантія); повна назва бенефіціара — особи, на користь якої видана гаран­тія; посилання на угоду, на підставі якої видана гарантія; строк платежу та/або подію, яка обумовлює строк платежу; умови по­дання вимоги платежу; можливе врегулювання скорочення гара­нтійної суми; застереження про витрати.

Питання про те, за яких обставин та на яких умовах банк має виконувати гарантію, а також строк та умови її погашення і право банку на регрес визначаються змістом гарантії та чинним законо­давством.

У міжнародній торгівлі, де наявність гарантії оплати особливо велика, значного поширення набули акцептні операції банків. Во­ни полягають у тому, що банк гарантує оплату своїм клієнтом по­ставленої продукції (виконаних робіт) через акцептування замість нього переказного векселя. У результаті виникають так звані банківські акцепти — акцептовані векселі, які здатні обертатись на грошовому ринку. Через свою високу ліквід­ність та надійність банківські акцепти виступають як міжнародний платіжний засіб, адже завдяки наявності подвійної гарантії оплати — імпортера, який надає кошти на оплату векселя, і банку, котрий гарантує і здійснює безпосередній платіж, — їх охоче приймають в оплату експортери продукції; крім цього, під банківський акцепт легко рефінансуватись, бо на грошовому ринку існує попит на дані інструменти.

Для зниження ризику акцептної операції банки надають пере­вагу акцептуванню товарних векселів, намагаються дотримуватися відповідності термінів погашення векселя строкам виконання кон­тракту, здійснювати контроль за товарно-грошовими потоками. Знижує ризик банку і поєднання акцепту з рамбурсуванням— відшкодуванням клієнтом суми платежу до настання строку пла­тежу за банківським акцептом (звичайно за один — три дні залежно від репутації клієнта). Для отримання такого відшкодування бан­ки, як правило, утримують товарні документи до внесення клієн­том суми покриття. З цією самою метою банк перевіряє кредито­спроможність клієнта, оформлення угоди строковим зобов'язанням (простим векселем) і навіть може вимагати ліквідного забез­печення у формі цінних паперів, банківської гарантії тощо.

Поширеною формою акцептної операції банків є акцептно-рамбурсний кредит. Він застосовується у міжнародних операці­ях, особливо тоді, коли валюта платежу за контрактом не збіга­ється з валютами країн — суб'єктів угоди.

На відміну від попереднього прикладу, коли банк-акцептант здійснював непокрите трасирування векселя (покриття надходило в банк напередодні строку платежу), акцептно-рамбурсний кредит є різновидом покритого кредиту. Він супроводжується відкриттям безвідкличного акредитива і забезпечений товарними документами.

Винагорода банку за здійснення акцептної операції складається з комісійної винагороди, яка сплачується клієнтом відразу ж після досягнення домовленості про акцептування і не повертається на­віть у випадку невикористання права на акцепт (витрати імпортера крім комісії банку, як правило, включають ще й відшкодування експортеру витрат за врахування векселя). Додаткові доходи від здійснення акцептної операції банк-акцептант може отримати за допомогою врахування акцептованого ним векселя, а також депо­нування банківського акцепту за дорученням його держателя.

Як видно з наведених прикладів, акцептна операція за своєю економічною суттю є гібридом гарантійної операції та послуги кредитного характеру. Коли банк акцептує тратту і цим гарантує оплату контракту платником, фактично кредит у вигляді відстро­чення платежу надається експортером імпортеру, а з боку банку, по суті, має місце гарантійна послуга. І хоч де-юре акцептна опе­рація не має ознак гарантії чи поручительства, де-факто такою є: банк-акцептант відповідає перед пред'явником за прямою вимо­гою, а його клієнт — за регресивною. Відмінність акцептної опе­рації від авалювання, крім форми, полягає у тому, що банк му­сить сплатити суму векселя в будь-якому випадку, тоді як у разі аваля — лише за умови невиконання клієнтом своїх зобов'язань.

Акцептний кредит призначений для покриття потреби в обігових коштах і не може використовуватись для інвестиційних цілей.

У випадку, коли сума контракту або/і ризики надто значні, ак­цептний кредит може надаватись у формі консорціумного креди­тування.


3863639910459641.html
3863710064492709.html
    PR.RU™