Злоякісні пухлини характеризуються.

Швидким інфільтративним ростом, руйнуванням тканин, злоякісні клітини можуть відриватись і з током крові, лімфи, переноситись в інші органи, утворюючи нові пухлини, метастази. Бурхливий ріст злоякісних пухлин в організмі змінює обмін речовин внаслідок чого накопичуються токсичні продукти що погіршує стан хворого. Інфільтративний ріст злоякісних пухлин може створювати умови їзх проростання в сусідні органи. Після видалення таких пухлин часто настають рецидиви. Залежні від походження тканин розрізняють такі злоякісні пухлини:

- рак (з епітеліальної тканин)

- саркому ( з сполучної тканини)

- меланобластому ( з пігментної тканини)

- гемо бластому ( з кровотворної тканини)

Стадії злоякісних пухлин:

1 Ст. Пухлина невеликих розмірів з чіткими межами не проростає в стінку органа метастазів немає.

2 Ст. Пухлина середніх розмірів, може проростати в стінку органа, але не виходить за його межі, є одиночні метастази найближчі лімфовузли.

3 Ст. Пухлина великих розмірів з нечіткими контурами, малорухлива, проростає в усі шари стінки органа і прилежні тканини, є множинні метастази в реґіонарні лімфовузли.

4 Ст. Пухлина будь-якого розміру, яка проросла в суміжні органи і тканини, є відділенні метастази в органи і лімфатичні вузли.

В усьому світі користуються пухлини ТNM це

індекс N – (nodulus) – характеризує ураження реґіонарних Л.В.

індекс Т – ( tumor) – це розмір пухлини (стадії Т1-Т4)

N0- Mts немає

N1 – є Mts в реґіонарних Л.В.

N2 – є Mts в Л.В. другого порядку

N3 – Mts в віддаленних Л.В.

Індекс М (metastasus) - наявність віддалених гематогенних або лімфа генних Mts в органи

М0 – Mts – немає

М1 – Mts – є

Рак –найпоширеніша з.п. Вона становить 90% від усіх з.п. Швидкий ріст п.і недостатнє її кровопостачання призводить до змертвіння, розпаду окремих ділянок пухлин, утворення порожнини і виразок, що досить часто ускладнюється кровотечами різної інтенсивності.

Ранова виразка має характерні ознаки: її краї і дно щільні, покриті брудним сальним вмістом.



При рості ранова пухлина руйнує сусідні тканини проростаючи в них. Рановий процес часто, особливо в термінальних стадіях супроводжується кахексією.

Саркома – одна з найбільш злоякісних пухлин . Вона супроводжується бурхливим інфільтративним ростом, Mts, і швидко приводить до смерті хворого. Саркома, що розвивається з хрящової тканини називається хондросаркомою.

кісткової тканини – остеосаркома

з Л.В. – лімфосаркома

з кровоносних судин – ангіосаркома.

Клінічні ознаки пухлин

Д.П. не викликають ніяких скарг і досить часто виявляються випадково. Ріст їх повільний, загальний стан хворого не змінюється. Д.П. особливо внутрішніх органів, можуть проявлятися симптомами механічного порушення їх функцій (кишкова непрохідність, жовтяниця та інш.). При обстеженні хворих з поверхнево розташованими д.п. звертає на себе увагу рухомість, округла форма, різна консистенція, утвір не спаяний з навколишніми тканинами, л.в., при пальпації пухлина не болюча.

Перебіг з.п.

На початку свого розвитку без симптомний, потім виникають ознаки дискомфорту, виникає апатія, слабкість, знижується апетит, спостерігають схуднення та інш.

До цих скарг приєднується локальний біль стає інтенсивним. Великі пухлини починають розпадатись, продукти їх розпаду, всмоктуючись в організм призводить до інтоксикації, прогресивного схуднення, виснаження. Вони можуть супроводжуватись кровотечами, перфорацією порожнистих органів (шлунка, кишечника, сечового міхура та ін..) В.ЗАК завжди висока ШОЕ.

Лікування. При визначенні тактики оптимального лікування кожного о.х. необхідно розглянути такі питання.

1) Чи пухлина локалізується лише у місті свого походження.

2) Чи реальним і виправданим є радикальне (хірургічне) лікування.

3) Чи слід спрямувати комплексне лікувальних заходів лише на полегшення стану хворого (симптоматичне, поліативне).

Пухлини якісні не дають Mts піддаються радикальним способом лікування (хірургічному або радіологічному) тоді як пухлини які поширились, потребують комплексного лікування хіміотерапією. Гормонотерапією в поєднанні хірургічним або променевим лікуванням.

Лікування д.п. як правило оперативне. Воно полягає у видаленні пухлини разом із капсулою та наступним гістологічним дослідженням.

Лікування з.п. залежить від стадій розвитку хвороби. Воно може бути хірургічним, променевим, хіміотерапевтичним, гормоно – та імунотерапевтичним.

Хірургічне лікування є основним, досить часто його поєднують з променевою і хіміотерапією.

Проти показання до хірургічних є неоперабельність пухлини (ІІІ-ІVст.)

При виконанні операцій в онкологічних хворих діють по принципу областики – видалення пухлин у межах здорових тканин, видалення органа в єдиному блоці з реґіонарними л.в. перев’язування лімфатичних і кровоносних судин.

Антиблактика –комплекс заходів, направленних на знищення клітин з.п. в операційній рані. (обробка рани антисептиками, хіміопрепаратами, Rö, лазерним промінням.

Радикальнаоперація - видаляють весь орган або його значну частину разом з реґіонарними л.в.

До радикальних операцій відносять і комбінованіпід час яких з ураженим органом видаляють або проводять резекцію іншого органу, в який проросла пухлина.

Паліативна –видалення органа або його частини при наявності Mts, розпаді пухлини, кровотечі, перфорації рокової пухлини.

Симптоматична –виконують для полегшення стану хворого при наявності Mts і ускладнень, пов’язаних із ростом пухлини без її видалення.

Променева терапія –застосовують як самостійно так і в комплексному лікуванні за допомогою спеціальних установок і радіоактивних речовин.

Хіміотерапія– застосовують у комплексному лікуванні з хірургічним або променевим.

Цитостатики

Гормональні препарати

Протипухлинні антибіотики

Рослині препарати.

Передракові стани – різні процеси і стани які можуть передувати і переходити в зло як. п. до них відносять: вади розвитку в тому числі дермоідні кісти, хр. запалені процеси, д.п.

ТЕМА: «СИНДРОМ ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ, ЗМЕРТВІННЯ, ВИРАЗКИ, НОРИЦІ.»

Некроз –змертвіння тканин, клітин або органів.

Некроз відбувається в результаті розладів кровообігу і прямого виливу різних ушкоджуючи факторів: механічної травми, дії високої або низької температури електроструму, хімічних речовин і мікробних токсинів.

Розлади кровообігу виникають внаслідок :

1) облітерації просвіту 9атеросклероз, ендортерліт) або гострої закупорки (емболії), ушкоджень або здавлення артерій.

2) Декомпенсації серцевої діяльності.

3) Порушення хімізму крові (тромбози)

Гангрена –різновид некрозу тканин, при якому змертвілі тканини набирають темного кольору (сірувато-бурого-чорного) внаслідок зміни кров’яного пігменту під дією зовнішнього середовища або гнильних бактерій. Гангрена може розвинутися на грунті атеросклерозу (стареча гангрена) цукрового діабету (діабетична гангрена), облітеруючого ендартереіту, ушкоджень, емболій або тромбозу артерій і травми.

Розрізняють суху і вологу гангрену.

Суха гангрена –розвивається в асептичних умовах. У зв’язку з порушенням кровообігу змертвілі ділянки поступово висихають і ущільнюється (муміфікація), утворюється демаркаційна лінія (грануляційна тканина) на межі змертвілих і живих тканин.

Волога гангрена –характеризується набряклістю тканин. Утворенням темно-синіх, сірих, темно-червоних плям і пухирів, наповнених кров’янистим вмістом з неприємним запахом.

Волога гангрена розвивається при порушеннях артеріального постачання та венозного відтікання і часто ускладнюється тяжкою гнильною або гнійною інфекцією, інтоксикацією та сепсисом.

Лікування: застосовується профілактичні і лікувальні заходи, спрямовані на відновлення нормального кровопостачання тканин з допомогою своєчасної хірургічної обробки, заливання судин, при їх ушкодженні, видалення емболів та тромбів і антикоагулятивної терапії при тромб емболія судин. Призначають новокаїнові блокади і спазмолітині засоби, які знімають спазми судин і тим самим поліпшують кровопостачання тканин.

При розвинутому некрозі слід запобігти інфікуванню тканин і своєчасно зробити некроектомію, при гангрені кінцівки – ампутацію або екзартикуляцію.

При в.г. некротичні ділянки змазують , спиртовим розчином йоду, зрізають пухирі, проводять частково кладуть пов’язки з підсушувальними розчинами антисептиків, антибіотиків ампутацію роблять при неефективному лікуванні або після появи демаркаційної лінії.

Виразкою(ulcus)- називається дефект шкіри слизової і глибше розташованих тканин у зв’язку з відсутністю або слабо вираженими процесами регенерації. Виразка характеризується хронічним і рецидивним перебігом.

Причинами розвитку виразок м.б.

1) розлади лімфо та кровообігу

2) травматичні ушкодження

3) розвиток неспецифічної та специфічної інфекції

4) розлади обміну речовин

5) трофічні розлади при ураженнях нервової системи

6) вираз кування пухлин

Лікування: базується на усуненні причин які викликали їх розвиток тобто лікування повинно брати етіопатогенетичним.

Норицею або фістулоюназивається вузький канал зі стінками які покриті епітелієм або грануляційною тканиною, що з’єднує патологічне, глибше розташоване вогнище зі шкірою або слизовою (зовнішні нориці) або порожнисті органи між собою (внутрішні фістули).

Розрізняють уроджені нориці внаслідок вад розвитку (фістули шиї, пупка, сечового міхура) та набуті в результаті розвитку некрозу в тканинах при хронічному остеомієліті, кістковому £вс, сторонніх тілах (лігатури, осколки), при наявності гнійників у черевній порожнині, нагноєннях кіст. Фістули бувають прості (прямий хід) і складні.

Діагностика нориць базується на наявності на шкірі або слизовій оболонці отворів різного діаметра з яких виділяється гнійний або серозний вміст.

Заключний діагноз ставлять після фістулографії. В деяких випадках штучні фістули накладають хірурги (коло стома, еюностома, цистостома).

Лікування: оперативне і полягає в ліквідації джерела нориці та повному висічені фістули в межах здорових тканин.

Пролежні –виразково-некротичний процес, який виникає в ділянках тіла під впливом постійного тиску. Пролежні виникають у знесилених хворих похилого віку які довгий час знаходяться в ліжку на слині. Пролежні найчастіше виникають у ділянці крижа, лопаток, стопи, великого вертлюга.

Лікування: на ділянку пролежня кладуть пов’язку з антисептичними розчинами, після очищення мазкові пов’язки, проводять загально зміцнювальну терапію, вітамінотерапію. ЛФК. Необхідно усунути надшкірний тиск на ділянки пролежнів. Для цього кладуть ватно-марлеві кільця навколо пролежнів, систематично міняють положення в ліжку.

Профілактика: полягає в дбайливому догляді за шкірою, протиранні камфорним спиртом, підкладання гумових предметів, наповнених повітрям.

Види розвиткуце природжені відхилення за межі нормальних варіантів анатомічної будови тканин та органів людини. Вони супроводжуються порушенням їх функцій.

За локалізацією розрізняють такі природжені вади:

Зовнішні (розщеплення верхньої губи)

Внутрішні (пілоростеноз, стеноз стравоходу)

Комбіновані чи змішані (щілина губи і піднебіння, діафрагмова грижа)

Вади розвитку м.б. одиночними і множинними. В.р. виникають унаслідок різноманітних порушень процесів формування тканин і органів.

Найпоширеніші з них такі:

1) агенезія та аплазія – повна відсутність органа.

2) Гіпоплазія – недостатня маса органа, окремих його частин або всього тіла.

3) Ектопія та дистопія – незвична локалізація органа.

4) Стеноз – звуження просвіту.

5) Атрезія – зарощення отворів чи каналів органів.

6) Персистування – збереження після народження проток, які звичайно функціонують лише в ембріональний період (пупкова мезентеріальна чи пупкова сечоміхурова протока).

7) Подвоєння органа чи його частини.

8) Інверсія розташування органа внаслідок порушення процесу повороту їх.

Розрізняють спадкові, екзогенні та мультифакторні вади розвитку.

Спадкові – зумовлені структурними дефектами генів та хромосом.

Екзогенні – дія тератогенних чинників на ембріон.

Мультифакторні – поєднана дія генетичних та екзогенних чинників.


3814128953226830.html
3814182357635524.html
    PR.RU™